Меню Рубрики

Установки та засоби гасіння пожежі

Установки та засоби гасіння пожеж

Всі установки та засоби, що застосовуються для гасіння пожеж підрозділяються на стаціонарні, пересувні та первинні.

Стаціонарніустановки пожежогасіння являють собою апарати, трубопроводи та обладнання, які встановлені на постійних місцях і призначені для подачі вогнегасних речовин до місць займання. Такі установки поділяються на автоматичні і напівавто­матичні та ручні. Автоматичні установки при виникненні пожежі приводяться в дію відповідним давачем (сповіщувачем) або спонукальним пристроєм, а інші – людиною. Зараз найбільш широко застосовуються автоматичні установки пожежогасіння, які призначені:

– для виявлення осередку пожежі;

– забезпечення подачі та випуску вогнегасної речовини в захищуване приміщення;

Як вогнегасна речовина в стаціонарних установках пожежогасіння застосовується вода, піна, порошки, газові та аерозольні вогнегасні речовини. Досить часто для захисту пожежонебезпечних об’єктів використовують спринклерні та дренчерні установки гасіння пожеж водою.

Спринклерні зрошувачі поєднують функції давачів (сповіщувачів) і пристроїв, що забезпечують випуск та рівномірне зрошування водою захищуваної площі підлоги в місці виникнення пожежі.

Спринклерні установки водяного пожежогасіння залежно від температур у захищуваному приміщенні поділяють на водозаповнені (для приміщень з мінімальною температурою повітря 5 °С та вище), водоповітряні та повітряні (для неопалювальних приміщень).

В спринклерних установках спрацьовують лише ті зрошувачі, що знаходяться в зоні високої температури (осередку пожежі), крім того вони характеризуються досить високою інерційністю – спрацьовують лише через 2-3 хвилини від моменту підвищення температури в приміщенні. Іноді така інерційність є неприпустимою, а подачу води необхідно здійснити відразу на всю площу приміщення. В таких випадках застосовуються дренчерні установки, в яких замість спринклерних зрошувачів встановлені дренчери – відкриті зрошувачі без легкоплавких замків.

Слід зазначити, що вже розроблені і успішно застосовуються принципово нові стаціонарні засоби пожежогасіння, а саме модульні установки пожежогасіння – нетрубопровідні автоматичні установки пожежогасіння, які передбачають розміщення ємкості з вогнегасною речовиною та пусковим пристроєм безпосередньо в захищуваному приміщенні.

До пересувнихпожежних засобів належать пожежні маши­ни, поїзди, катери, літаки, танки, а також пожежні автонасоси та мотопомпи.

Первинні засоби пожежо­гасіння призначені для ліквідації невеликих осередків пожеж, а та­кож для гасіння пожеж на початко­вій стадії їхнього розвитку силами персоналу об’єктів до прибуття штатних підрозділів пожежної охорони.

До первинних засобів пожежогасіння належать:

– пожежний інвентар (бочки з водою, пожежні відра, ящики з піском, совкові лопати, покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті);

– пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).

Як правило, пожежний інвентар та інструменти, а також вогнегасники розміщуються на спеціальних пожежних щитах (стендах). Такі щити (стенди) встановлюються на території об’єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м 2 . На видних місцях об’єкта встановлюють відповідні знаки, що вказують місце знаходження пожежного щита (стенда) чи вогнегасника.

Досить часто, як первинні засоби пожежогасіння використовують вогнегасники, які характеризуються високою вогнегасною спроможністю та значною швидкодією. За способом транспортування вогнегасної речовини вогнегасники випускаються двох видів: переносні (об’ємом корпуса 1–10 л; загальна вага не більше 20 кг), та пересувні (об’ємом корпуса більше 25 л на спеціальних пристроях з колесами). Вибір виду вогнегасника обумовлюється розмірами можливих осередків пожеж. При значних розмірах останніх рекомендується встановлювати пересувні вогнегасники.

Створення надлишкового тиску, завдяки якому здійснюється викидання вогнегасної речовини з вогнегасника може здійснюватись:

– газом-витискувачем, що знаходиться в окремому малолітражному балоні, який може бути розміщений як усередині, так і зовні корпуса вогнегасника;

– газом-витискувачем, що знаходиться в корпусі вогнегасника (закачні);

– газом, що утворюється в результаті хімічної реакції.

Залежно від вогнегасної речовини вогнегасники підрозділяють на:

– водяні (із зарядом води чи води з добавками);

– пінні (хімічно-пінні, повітряно-пінні);

– газові (вуглекислотні, хладонові);

Рис. 15.Переносні вогнегасники

Хімічно-пінні вогнегасники призначені для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, а також твердих горючих речовин та матеріалів. На сьогодні в Україні хімічно-пінний вогнегасник ВХП-10 не сертифікований і промисловістю не випускається. Повітряно-пінні вогнегасники (ВПП-5; ВПП-10; ВПП-100) мають ту ж область застосування що й хімічно-пінні. На відміну від хімічної, повітряно-механічна піна не викликає корозію, більш екологічна, однак має меншу стійкість (швидко розкладається). Пінні вогнегасники (хімічно-пінні та повітряно-пінні) не можна застосовувати для гасіння електроустановок, що знаходяться під напругою, а також лужних, лужноземельних металів та їх карбідів, оскільки до складу піни входить вода.

Вуглекислотні вогнегасники (ВВ-2, ВВ-5, ВВ-8, ВВ-25, ВВ-80) застосовуються для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих горючих речовин та матеріалів, електропроводок, що знаходяться під напругою до 1000 В, а також цінних предметів. Вуглекислотні вогнегасники необхідно оберігати від нагрівання (наприклад, сонячними променями чи приладами опалення), оскільки при цьому значно підвищується тиск у балоні, в результаті чого може спрацювати запобіжний клапан. Вуглекислотні вогнегасники не можна використовувати для гасіння гідрофільних ЛЗР (спирти, ацетон тощо), у яких СО2 добре розчиняється, лужних та лужноземельних металів, тліючих речовин (відсутнє змочування), а також речовин, які можуть горіти без доступу повітря (целулоїд, магній, перекиси та ін.).

Хладонові (аерозольні) вогнегасники (ВАХ, ВХ-3, ВВБ-ЗА, ВХ-7) призначені для гасіння електроустановок під напругою до 380 В, різноманітних горючих твердих та рідких речовин, за винятком лужних та лужноземельних металів та їх карбідів, а також речовин, що здатні горіти без доступу повітря. Як вогнегасна речовина у хладонових вогнегасниках використовуються галогеновуглеводні (бромистий етил, хладон 114В2, тетрафтордиброметан та ін.), які при виході з вогнегасника створюють струмінь із мілкодисперсних краплин. Тому, на відміну від вуглекислого газу, галогеновуглеводнями можна гасити тліючі матеріали (бавовна, текстиль, ізоляційні матеріали). Крім того вони не замерзають при виході із запірно-пускового пристрою і вимагають створення значно меншого (0,9 МПа) тиску в балоні, що дозволяє використовувати тонкостінні балони, вага яких є невеликою.

Порошкові вогнегасники (ВП-1, ВП-2, ВП-5, ВП-10, ВП-100) універсальними і характеризуються широким діапазоном застосування. На відміну від інших видів вогнегасників ними можна гасити лужні та лужноземельні метали та їх карбіди.

Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників для оснащення приміщень проводиться відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні із врахуванням їх вогнегасної спроможності, граничної захищуваної площі, категорії приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою, а також класу можливої пожежі. Вогнегасники розміщуються в легкодоступних та помітних місцях, в яких виключається пряме попадання сонячних променів і безпосередній вплив опалюваних та нагрівальних приладів.

Читайте также:  Установка второй материнской платы

Протипожежне водопостачання.Для подачі необхідних об’єктів в будь-який період доби для гасіння пожежі у населених пунктах та об’єктах, що знаходяться на їх території необхідно передбачити протипожежне водопостачання, під яким розуміють комплекс інженерно-технічних споруд, призначених для забирання і транспортування води, зберігання її запасів та використання для пожежогасіння. На промислових підприємствах протипожежний водогін, як правило, об’єднується з господарсько-питним чи виробничим водогоном. В окремих випадках дозволяється подавати воду для гасіння пожежі із водоймищ (озера, річки, водосховища), що знаходяться поруч за допомогою насосів. При неможливості, недоступності чи недоцільності отримання води із водогону або водоймищ створюють недоторканий запас води в спеціальних пожежних резервуарах або ємкостях. Кількість води, необхідна для гасіння пожежі, визначається залежно від об’єму будівлі її ступеня вогнестійкості та категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Наприклад, для виробничих будівель І та II ступеня вогнестійкості категорій А, Б (вибухопожежонебезпечні) та В (пожежонебезпечна) витрати води на зовнішнє пожежогасіння приймаються при об’ємі будівлі: до 5 тис. м 3 – 10 л/с; 5-20 тис. м 3 – 15 л/с; 20-50 тис. м 3 – 20 л/с; 50-200 тис. м 3 – 30 л/с і т. д.

Відповідно до СНиП 2.0402-84, при розрахунках недоторканого пожежного об’єму води в резервуарах тривалість гасіння пожежі повинна прийматись 3 год, а для будівель І і II ступеня вогнестійкості з негорючими носівними конструкціями з виробництвом категорії Г і Д – 2 год.

Протипожежні водогони залежно від місця прокладання поділяються на зовнішні та внутрішні, а за тиском у них – на водогони низького та високого тиску. На зовнішніх протипожежних водогонах встановлюються гідранти (спеціальні пожежні крани) підземного чи наземного (для південних регіонів країни) виконання. Як правило, в населених пунктах і на території підприємств встановлюють підземні гідранти, які не замерзають зимою і не заважають руху транспорту та людей.

Пожежні гідранти розташовують вздовж автомобільних доріг на відстані 150-200м один від одного, не ближче 5 м від зовнішніх стін будівель і не далі 2,5 м від краю проїжджої частини дороги. Для швидкого знаходження гідрантів у темний період доби чи зимову пору року біля місць їх розташування встановлюють відповідні покажчики (згідно ГОСТ 12.4.009-83) або роблять написи «ПГ» з відповідними цифровими позначеннями на стінах будівель червоною чи флуарисцентною фарбою.

Для гасіння пожеж водою всередині будівель в них встановлюють внутрішні пожежні крани, які знаходяться у вбудованих або навісних шафках червоного кольору з написом «ПК» – на дверцятах. Пожежні крани розміщують на висоті 135 см від рівня підлоги біля входів, у коридорах, вестибюлях, проходах та всередині приміщень на видних та легкодоступних місцях. їх взаємне розташування має бути таким, щоб гарантувати зрошення кожної точки захищуваного приміщення. При цьому повинна витримуватись вимога стосовно дотикання компактних частин струменів від двох суміжних пожежних кранів у найвіддаленішій і найвищій точці приміщення, що обслуговується цими кранами. Така точка називається диктуючою.

Кількість струменів від пожежних кранів у будівлі визначається відповідно до чинних будівельних норм (СНиП 2.04.01-85).

Дата добавления: 2014-12-16 ; Просмотров: 3567 ; Нарушение авторских прав?

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

источник

Установки та засоби гасіння пожеж

Усі установки та засоби, що застосовуються для гасіння пожеж, поділяються на стаціонарні, пересувні та первинні.

Стаціонарні установки пожежогасіння являють собою апарати, трубопроводи та обладнання, які встановлені на постійних місцях і призначені для подачі

Таблиця 4.12. Класифікація пожеж та рекомендовані вогнегасні речовини

вогнегасних речовин до місць займання. Такі установки поділяються на автоматичні, напівавтоматичні та ручні. Автоматичні установки у разі виникнення пожежі приводяться в дію відповідним давачем (сповіщувачем), або спонукальним пристроєм, або людиною. Зараз найбільш широко застосовуються автоматичні установки пожежогасіння, які призначені для виявлення осередку пожежі; забезпечення подачі та випуску вогнегасної речовини в захищуване приміщення; оповіщення про пожежу. Схема, що унаочнює принцип роботи автоматичної установки пожежогасіння, наведена на рис. 4.27.

Як вогнегасна речовина в стаціонарних установках пожежогасіння застосовується вода, піна, порошки, газові та аерозольні вогнегасні речовини. Досить часто для захисту пожежонебезпечних об’єктів використовують спринклерні та дренчерні установки гасіння пожеж водою. У спрощеному вигляді спринклерна установка водяного пожежогасіння (рис. 4.28) містить: джерело водопостачання /; водоживильники 2 із для подачі води під відповідним напором; мережу труб 4 для транспортування води до зрошувачів; зрошувачі 5 для випуску та подачі води до місця виникнення пожежі. У трубах знаходиться вода під тиском, однак її витік за нормальних умов неможливий, оскільки спринклерні зрошувачі закриті легкоплавким замком 4 (рис. 4.29, а). При підвищенні температури до відповідного значення сплав замка розплавляється, і останній випадає зі зрошувача разом з важелями 5 та клапаном 2, що закривав вихід води. Тоді струмінь води подається під тиском у зрошувач і, вдаряючись об розетку І, розбризкується на значній площі. До трубопроводу

Рис. 4.27. Схема, що пояснює принцип дії автоматичної установки пожежогасіння: 1 — резервуар для зберігання вогнегасної речовини; 2 — обладнання для подачі речовини; 3 — пристрій вмикання подачі речовини та системи оповіщення про пожежу; 4 — пристрій виявлення пожежі (давач); 5 — пристрій випуску вогнегасної речовини; 6 — осередок займання; 7 — система оповіщення про пожежу

спринклер прикріпляється штуцером 3. Як тільки відкривається хоча б один спринклер, то відразу автоматично подається сигнал тривоги пристроями оповіщення.

Таким чином, спринклерні зрошувачі поєднують функції давачів (сповіщувачів) і пристроїв, що забезпечують випуск та рівномірне зрошування водою захищуваної площі підлоги в місці виникнення пожежі.

Спринклерні установки водяного пожежогасіння залежно від температур у захищуваному приміщенні поділяють на водозаповнені (для приміщень з мінімальною температурою повітря 5 °С та вище), водоповітряні та повітряні (для неопалювальних приміщень).

У спринклерних установках спрацьовують лише ті зрошувачі, що знаходяться в зоні високої температури (осередку пожежі). Крім того, вони характеризуються досить високою інерційністю — спрацьовують лише через 2-3 хв від моменту підвищення температури в приміщенні. Іноді така інерційність є неприпустимою, а подачу води необхідно здійснити відразу на всю площу приміщення. У таких випадках застосовуються дренчер-ні установки, в яких замість спринклерних зрошувачів встановлені дренчери — від

Читайте также:  Установка плагин contact form 7

Рис. 4.28. Схема спринклерної установки

криті зрошувачі без легкоплавких замків (рис. 4.29, б). Вода в дренчер надходить через штуцер 3, і розбризкується розеткою 1, яка утримується дужками 2. За звичайних умов вхід води в мережу водопровідних труб із дренчер-ними зрошувачами закритий запірним клапаном вузла керування, який у випадку пожежі відкривається автоматично (від автоматичних пожежних сповіщувачів, спонукальної системи з легкоплавкими замками, технологічних давачів) чи вручну (дистанційний або місцевий пуск). При цьому відразу вода подається через дренчерні зрошувачі в захищене приміщення, в якому виникла пожежа. Одночасно через оповіщувачі (динаміки) подається сигнал тривоги.

Для більшості промислових будівель, споруд, відкритих технологічних комплексів протипожежний захист досягається за допомогою автоматичних установок водяного, пінного, газового та порошкового пожежогасіння агрегатного типу. Проте існує дуже багато пожежонебезпечних об’єктів, невеликих за площею та об’ємом, для яких з технічних або економічних причин застосування цих установок є недоцільним, оскільки вони мають у своєму складі великогабаритні контрольно-пускові вузли, насосні агрегати, трубопровідні мережі. Саме для таких об’єктів розроблені й успішно застосовуються принципово нові стаціонарні засоби пожежогасіння, а саме модульні установки пожежогасіння — нетрубопровідні автоматичні установки пожежогасіння, які передбачають розміщення резервуара з вогнегасною речовиною та пусковим пристроєм безпосередньо в захищуваному приміщенні. До них належать, зокрема, малогабаритні модульні автоматичні установки пожежогасіння типу ПУМА-12П зі зарядом вогнегасного порошку (захищуваний об’єм — до 50 м3) та імпульсний самоспрацьовувальний порошковий модуль «Буран». Останній являє собою металеву півсферу, заповнену вогнегасним порошком (маса 2 кг). При досягненні температури в зоні його встановлення 85-90 °С відбувається імпульсний викид вогнегасного порошку і ліквідація займання у захищуваному об’ємі. Передбачено також спрацювання модуля від пожежного сповіщувача чи ручної кнопки.

До пересувних пожежних засобів належать пожежні машини, потяги, катери, літаки, танки, а також пожежні авто насоси та мотопомпи.

Рис. 4.29. Зрошувачі: а — спринклерний; б — дренчерний

Первинні засоби пожежогасіння призначені для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж на початковій стадії їхнього розвитку силами персоналу об’єктів до прибуття штатних підрозділів пожежної охорони. До первинних засобів пожежогасіння належать вогнегасники, пожежний інвентар (бочки з водою, пожежні відра, ящики з піском, совкові лопати, покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті) та пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). Як правило, пожежний інвентар та інструменти, а також вогнегасники розміщуються на спеціальних пожежних щитах (стендах). Такі щити (стенди) встановлюються на території об’єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м2. На видних місцях об’єкта відповідними знаками позначають місце знаходження пожежного щита (стенда) чи вогнегасника.

Досить часто як первинні засоби пожежогасіння використовують вогнегасники, які характеризуються високою вогнегасною спроможністю та значною швидкодією. За способом транспортування вогнегасної речовини вогнегасники випускаються двох видів: переносні (об’ємом корпуса до 10 л; масою не більше 20 кг) та пересувні (об’ємом корпуса понад 25 л на спеціальних пристроях з колесами). Вибір виду вогнегасника обумовлюється розмірами можливих осередків пожеж. При значних розмірах останніх рекомендується встановлювати пересувні вогнегасники (рис. 4.30).

Створення надлишкового тиску, завдяки якому здійснюється викидання вогнегасної речовини з вогнегасника може здійснюватись: газом — витискувачем, що знаходиться в окремому малолітражному балоні, який може бути розміщений як усередині, так і зовні корпуса вогнегасника; газом-витискувачем, що знаходиться в корпусі вогнегасника (закачні); газом, що утворюється в результаті хімічної реакції газогенерувального елемента вогнегасника.

Залежно від вогнегасної речовини вогнегасники поділяють на: водяні; водопійні (повітряно-механічна піна); газові (вуглекислотні, хладонові); порошкові; комбіновані (піна — порошок).

Водяні вогнегасники (ВВ-5, ВВ-10) застосовуються у тих же випадках, що й вода. У корпусі вогнегасника знаходиться заряд води чи води з добавками.

Водопійні вогнегасники (ВВП-б, ВВП-9, ВВП-12) застосовуються для гасіння ЛЗР, ГР та твердих горючих матеріалів. їх не можна застосовувати для гасіння лужних та лужноземельних металів і їх карбідів, а також електроустановок, що знаходяться під напругою, оскільки до складу піни входить вода.

Зарядом вогнегасника водопійного ВПП-9 (рис. 4.31, а) є 6 %-ний водяний розчин піноутворювача, що знаходиться в корпусі. Надлишковий тиск, завдяки якому водяний розчин піноутворювача виходить (витискається) із корпуса вогнегасника, створюється вуглекислотою, яка у зрідженому стані знаходиться в балончику. Повітряно-механічна піна утворюється в піногенераторі, де розчин, що виходить із корпуса через сифонну трубку та рукав, змішується з повітрям.

Для приведення вогнегасника в дію необхідно видалити чеку, що запобігає випадковому спрацюванню вогнегасника, і натиснути пускову кнопку. При цьому опускається шток з голкою і проколює мембрану балончика. Далі, спрямувавши на осередок вогню піногенератор, необхідно натиснути на важіль, який відкриває клапан, і вогнегасна речовина подається на осередок пожежі.

Для припинення подавання вогнегасної речовини необхідно відпустити важіль. Запобіжний клапан запобігає перевищенню тиску в корпусі вогнегасника вище допустимого.

Порошкові вогнегасники (ВП-2, ВП-3, ВП-4, ВП-10, ВП-100) є універсальними та характеризуються широким діапазоном застосування. На відміну від інших видів вогнегасників, ними можна гасити лужні та лужноземельні метали та їх карбіди. Надлишковий тиск у корпусі для виштовхування через насадку-розпилювач порошку у вогнегаснику ВП-2 (рис. 4.31, б) створюється вуглекислим газом, який у зрідженому стані знаходиться в балончику. Приведення вогнегасника в дію здійснюється аналогічно попередньо розглянутому вогнегаснику.

Вуглекислотні вогнегасники (ВВК-1,4, ВВК-2, ВВК-3,5, ВВК-5, ВВК-80) застосовуються для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих горючих матеріалів, електропроводок, що знаходяться під напругою до 1000 В,

Рис. 4.30. Пересувний вогнегасник ВВ-80: /- балон; 2 — колесо; 3 — раструб; 4 — опора; 5 — шланг; 6 — запірно-пусковий механізм; 7 — рама; 8 — кожух

Рис. 4.31. Водопійний та порошковий переносні вогнегасники: а — вогнегасник водопійний ВПП-9: 1 — корпус; 2 — сифонна трубка; 3 — балончик; 4 — ручка; 5 — важіль керування клапаном; 6 — пускова кнопка; 7 — рукав; 8 — піногенератор; 9 — запобіжник; 10 — запобіжний клапан; б — вогнегасник

порошковий ВП-2: 1 — корпус; 2 — балончик; 3 — сифонна трубка; 4 — насадка-розпилювач; 5 — пускова кнопка; 6 — запобіжна чека; 7 — важіль керування клапаном; 8 — ручка

а також цінних предметів. їх не можна використовувати для гасіння гідрофільних ЛЗР (спирти, ацетон тощо), в яких С02 добре розчиняється, лужних та лужноземельних металів, тліючих речовин (відсутнє змочування), а також речовин, які можуть горіти без доступу повітря (целулоїд, магній, перекиси та ін.).

Читайте также:  Установка крюков водосточного желоба

У вогнегаснику ВВК-2 (рис. 4.32, а) вуглекислота знаходиться в корпусі (товстостінний металевий балон) у зрідженому стані (вуглекислота переходить у зріджений стан при високому тиску). У разі натискання на важіль керування клапаном вуглекислота під тиском виходить у раструб, де в результаті різкого розширення (у 500 разів за об’ємом) та швидкого випаровування утворюється снігоподібна маса з температурою близько -70 °С.

Хладонові (аерозольні) вогнегасники (ВАХ, ВХ-3, ВХ-7) призначені для гасіння електроустановок під напругою до 380 В, різноманітних горючих твердих та рідинних речовин, за винятком лужних та лужноземельних металів та їх карбідів, а також речовин, що здатні горіти без доступу повітря. Як вогнегасна речовина у хладонових вогнегасниках використовуються галогено-вуглеводні (бромистий етил, хладон 114В2, тетрадиброметан та ін.), які при виході з вогнегасника створюють струмінь із дрібнодисперсних краплин. Тому, на відміну від вуглекислого газу, галогеновуглеводними можна гасити тліючі матеріали (бавовна, текстиль, ізоляційні матеріали).

Рис. 4.32. Газові переносні вогнегасники: а — вогнегасник вуглекислотний ВВК-2: І — корпус; 2 — сифонна трубка; 3 — запобіжна мембрана; 4 — запобіжна чека; б — важіль керування клапаном; 6 — ручка; 7 — раструб; б — вогнегасник хладоновий ВХ-3; / — корпус; 2 — сифонна трубка; 3 — ручка; 4 — важіль керування клапаном; 5 — запобіжна чека; 6 — насадка-розпилювач

Хладонові вогнегасники (див. рис. 4.32, б) являють собою циліндричні сталеві тонкостінні балони (хладони переходять у зріджений стан при невисокому тиску), в горловини яких встановлені запірно-пускові пристрої. Для створення надлишкового тиску, завдяки якому вогнегасна речовина виходить із насадки-розпилювача, в балон закачують стиснуте повітря.

Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників для оснащення приміщень відбувається відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні з урахуванням їх вогнегасної здатності, граничної захищуваної площі, категорії приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою, а також класу можливої пожежі. Вогнегасники розміщуються в легкодоступних та помітних місцях, захищених від прямого потрапляння сонячних променів і безпосереднього впливу опалюваних та нагрівальних приладів.

Цифра у маркуванні вогнегасника означає масу вогнегасної речовини у кілограмах, що міститься у його корпусі.

Відповідно до ДСТУ 3675-98, вогнегасники всіх типів повинні проходити технічне обслуговування на спеціалізованих підприємствах у термін, установлений згідно з експлуатаційною документацією, але не рідше одного разу на два роки.

Для подачі необхідних об’ємів у будь-який період доби для гасіння пожежі у населених пунктах та об’єктах, що знаходяться на їх території, необхідно передбачити протипожежне водопостачання, під яким розуміють комплекс інженерно-технічних споруд, призначених для забирання і транспортування води, зберігання її запасів та використання для пожежогасіння. На промислових підприємствах протипожежний водогін, як правило, об’єднується з господарсько-питним чи виробничим водогоном. У деяких випадках дозволяється подавати воду для гасіння пожежі з водоймищ (озера, річки, водосховища), що знаходяться поруч, за допомогою насосів. При неможливості, недоступності чи недоцільності отримання води із водогону або водоймищ створюють недоторканний запас води в спеціальних пожежних резервуарах або ємкостях. Кількість води, необхідна для гасіння пожежі, визначається залежно від об’єму будівлі, ступеня її вогнестійкості та категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Наприклад, для виробничих будівель І та П ступеня вогнестійкості категорій А, Б (вибухопожежонебезпечні) та В (пожежонебезпечна) витрати води на зовнішнє пожежогасіння приймаються при об’ємі будівлі: до 5 тис. м3 — 10 л/с; 5-20 тис. м3 — 15 л/с; 20-50 тис. м3 — 20 л/с; 50-200 тис. м3 — 30 л/с і т. ін.

Відповідно до СНиП 2.0402-84, при розрахунках недоторканного пожежного об’єму води в резервуарах тривалість гасіння пожежі повинна становити З год, а для будівель І і П ступеня вогнестійкості з негорючими несучими конструкціями з виробництвом категорії Г і Д — 2 год.

Протипожежні водогони залежно від місця прокладання поділяються на зовнішні та внутрішні, а за тиском у них — на водогони низького та високого тиску (рис. 4.33):

Рис. 4.33. Загальні схеми подачі води від зовнішнього протипожежного водогону високого (а) та низького (б) тиску: 1 — гідрант; 2 — пожежна колонка; З рукавна лінія; 4 — пожежний ствол; 5 — пожежний автомобіль

На зовнішніх протипожежних водогонах (рис. 4.34) облаштовують підземні чи наземні (для південних регіонів країни) гідранти (спеціальні пожежні крани). Як правило, в населених пунктах і на території підприємств встановлюють підземні гідранти, які не замерзають узимку і не перешкоджають руху транспорту та людей.

Рис. 4.34. Схема зовнішнього протипожежного водогону підприємства:

  • 1 — міський водогін; 2 — запасні резервуари води; 3 — насосна станція;
  • 4 — гідранти; 5 — будівлі

Пожежні гідранти розташовують уздовж автомобільних доріг на відстані 150-200 м один від одного, не ближче 5 м від зовнішніх стін будівель і не далі 2,5 м від краю проїжджої частини дороги. Для швидкого знаходження гідрантів у темний період доби чи зимову пору року біля місць їх розташування встановлюють відповідні покажчики (згідно з ГОСТом 12.4.009-83) або роблять написи «ПГ» з відповідними цифровими позначеннями на стінах будівель червоною чи флуоресцентною фарбою.

Для гасіння пожеж водою всередині будівель установлюють внутрішні пожежні крани (рис. 4.35), які знаходяться у вбудованих або навісних шафках червоного кольору з написом «ПК» на дверцятах.

Пожежні крани розміщують на висоті 135 см від рівня підлоги біля входів, у коридорах, вестибюлях, проходах та всередині приміщень на видних та легкодоступних місцях. їхнє взаємне розташування має бути таким, щоб гарантувати зрошення кожної точки захищуваного приміщення (рис. 4.36). При цьому повинна виконуватися вимога стосовно дотикання компактних частин струменів від двох суміжних пожежних кранів у найвіддаленішій і найвищій точці приміщення, що обслуговується цими кранами. Така точка називається диктуючою (д. т.).

Кількість струменів від пожежних кранів у будівлі визначається відповідно до чинних будівельних норм (СНиП 2.04.01-85).

Рис. 4.35. Внутрішній пожежний кран: 1 — вентиль; 2- важіль для полегшення відкривання вентиля; 3 — пожежний рукав; 4 — ствол пожежний ручний; 5 — пульт дистанційного запуску насоса-підвищувача тиску

Рис. 4.36. Розміщення пожежних кранів та план зрошення приміщення, в якому вони встановлені: а — план зрошення приміщення двома пожежними кранами; б — схема зрошення диктуючої точки приміщення: 1 — пожежні крани; 2 — струмені води; 3 — стеля; 4 — підлога

источник

Добавить комментарий